1937 рік. Згадка про нього викликає біль у серці кожного свідомого українця. Цей рік став символом жахливих репресій сталінського режиму. 5 серпня 1937 року набув чинності наказ №00447 голови НКВС Миколи Єжова „Про операцію по репресуванню колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів”. На думку сучасних дослідників цей наказ документально оформив найкривавіший етап сталінського терору у Радянському Союзі. Обґрунтовуючи своє розпорядження, народний комісар внутрішніх справ Єжов висунув тезу, що багато „антирадянських елементів” або зуміли уникнув репресій, або знову узялися за „антирадянські та диверсійні злочини”. В сумнозвісному наказі, зокрема, зазначалось: „Перед органами державної безпеки стоїть завдання – найнещадніше розгромити всю цю банду антирадянських елементів, захистити трудовий радянський народ від їх контрреволюційних підступів і, нарешті, раз і назавжди покінчити з їх підлою підривною роботою проти основ радянської держави”.  Сьогодні деякі історики та політичні діячі стараються зменшити масштаби репресій, приписати керівництво ними Єжову, Берії, іншим керівникам СРСР, звалити основну відповідальність на місцевих керівників (так звані „перегибы на местах”). Основна мета такого трактування – виправдати в очах сучасників постать батька усіх народів Й. Сталіна. Однак навряд чи Єжов або продовжувач його справи Берія могли самовільно розпоряджатися життями мільйонів людей. Товариш Сталін був не лише в курсі дій радянської каральної машини, він був ідейним натхненником репресій. Варто лише згадати його тезу про те, що в міру розбудови та зміцнення соціалістичного ладу опір контрреволюційних елементів не тільки не зменшується, а й посилюється. Ця антилюдска теза стала ідейним обґрунтуванням репресій. Однак історичний досвід доводить, що рано чи пізно все стане на свої місця і люди взнають правду, якою б страшною вона декому не здавалася б.

Хвиля репресій за задумом її творців мала тривати чотири місяці, проте фактично вона „завершилася” лише в листопаді 1938 року. Для всіх регіонів Радянського Союзу були встановлені рознарядки по кількості людей, що підлягають репресіям. „Контрреволюційні” елементи досить розпливчасто були поділені на категорії менш і більш небезпечних; до останніх мали застосовувати вищу міру покарання.

Репресії застосовувались не тільки до ворогів народу але й до членів їх сімей. Наказом №00447 передбачалася висилка родин розстріляних людей з великих міст. За ними встановлювалося „систематичне спостереження”. Радянське керівництво цинічно та брутально наплювало на норми права, слідство стосовно репресованих проводилося спрощено і в прискореному порядку. Після слідства обвинувачувані поставали перед так званими „трійками”. Смертні вироки засудженим виносилися таємно. Важко встановити точну кількість жертв сталінських репресій, проте відомо хоча б те, що у 1937-38 роках у колишньому СРСР за різними звинуваченнями було заарештовано 1,7 мільйона людей.

Вважається, що 1937 рік став найкривавішим періодом репресій, що продовжувалися в СРСР протягом усього періоду правління Йосипа Сталіна.

Репресивна машина застосовувала до в’язнів нелюдські методи. Іван Багряний у своєму романі „Сад Гетсиманський” влучно порівняв методи допитів НКВС з конвеєром. Але якщо на відомому конвеєрі Генрі Форда збиралися автомобілі, то завданням конвеєру НКВС було розбирати людські душі. Існувала ціла система застосування тортур, так званий „малий” та „великий” конвеєр. Ті, хто зумів витримати „малий” конвеєр потрапляли у пекло великого конвеєра – нелюдського набору моральних та фізичних тортур основним завданням яких було знищити „Я” людини, підкорити її своїй волі. Тортури ішли хвиля за хвилею, втомлені „роботою” слідчі змінювали один одного. Вони висували абсурдні звинувачення, вимагали підтвердження та каяття в міфічних злочинах. Адже так велить партія, так велить батько народів Сталін!

Сталінські репресії 1937 року завдали серйозного удару народу України.  Варто згадати знаменитого театрального режисера Леся Курбаса, письменника Валер'яна Підмогильного, художника Михайла Бойчука, сотні інших відомих та невідомих українців, які були розстріляні у різних місцях бувшого Радянського Союзу. Адже розстріли проводилися не лише сибірських таборах. Зокрема, поховання жертв репресій знаходиться поблизу села Биківня у Київській області, де поховано більше 100 тисяч жертв політичних репресій. 

В’ячеслав Максимович Чорновіл згадував розповідь своєї матері Калини Харитонівни про ті страшні часи. В їхній хаті завжди висіла торба з шматком сала та білизною для його батька Максима Йосиповича – що б можна було швидко її взяти на той випадок коли б до них завітали новітні інквізитори. Адже радянські правоохоронці не давали часу на збори. Сім’я Чорновола була під ковпаком радянських органів – в 1937 році був заарештований рідний брат батька В’ячеслава Максимовича Петро, якого розстріляли в уманській тюрмі в квітні цього ж року. Радянська каральна машина працювала оперативно.

Народний Рух України завжди буде стояти на сторожі пам’яті народу про жахливі події 1937. Злочини тоталітарної системи мають бути засуджені, жахливі репресії минулого не повинні повторитися. Імена мільйонів українців закатованих в сталінських тюрмах та таборах, потрібно повернути з забуття. Саме для цього ми і нагадуємо про жахливі сторінки нашої історії, закликаємо пам’ятати безневинно убієнних синів України. Ми, рухівці вважаємо своїм священним обов’язком зробити все можливе, щоб майбутні покоління ніколи не забули ці трагічні сторінки нашої історії. Адже попасти у неволю може і великий народ але забути свою історію лише нікчемний.